ГастрономІЧНІ ТА виннІ турИ ДО ТуРЕЧЧІНИ

Турецька кухня – одна з найрізноманітніших у світі. Вона вважається третьою найбагатшою кухнею після французької та китайської.

Але вона не така популярна поки що у світі. Ось скільки блюд ми з вами зможемо назвати? Денер кебаб? Турецька пахлава?

Давайте розберемося разом, чому нам варто їхати в гастрономічний тур.

Туреччина – це перехрестя між Європою, Азією та Сходом. І турецька кухня збагачена багатьма цивілізаціями та етнічними групами, які приходили та йшли на цю землю:

• міграція тюркських племен протягом століть із Центральної Азії до Європи,
• шість століть регіонального панування Османської імперії,
• взаємний вплив між Туреччиною та сусідніми країнами – Грецією, Болгарією, Балканами, Іраком, Сирією, Іраном, Вірменією.

Тому ми знаходимо так багато спільних страв у цих кухнях, таких як долма, береки, кебаби, манти (турецькі пельмені) тощо.

Географія та рослинність також сильно відрізняються від регіону до регіону. Туреччина є однією з небагатьох країн світу, яка самостійно виробляє всі продукти харчування. Пшениця та зерно ростуть в Анатолії, а луки Центральної Туреччини ідеально підходять для розведення худоби на м'ясо та молочні продукти.

Туреччина також є одним із найбільших у світі експортерів оливкової олії, овочів, горіхів та цитрусових. Важко уявити інгредієнт, який не можна вирощувати на землі або збирати з морів, що оточують країну.

Тому у кожному регіоні Туреччини розвивається своя унікальна гастрономія. І тому такий цікавий гастрономічний туризм у Туреччині.

Страви західної турецької та егейської турецької кухні засновані на традиціях Османського двору та грецької кулінарії. Тут люблять рис, а не булгур. Менше використовують спеції. Більше морепродуктів, яких у регіоні удосталь.

Фундаментальний фактор, через який кухня Ізміру, Алачати, Чешме, Айвалика, півострова Джунда така багата, – це поєднання м'якого клімату та складу ґрунту, а також міграційних та торговельних шляхів, що проходять через регіон.

Протягом багатьох століть у цій частині Туреччини мешкає велика грецька громада, тому тут популярна середземноморська кухня.

Основні продукти та страви цього регіону: оливкова олія, долма, мезе (різноманітні овочеві, рибні та м'ясні закуски у маленьких тарілочках) та морепродукти. Крім різноманітних головних рибних страв, тут також є безліч мезе, приготованих з креветок, крабів, гребінців і кальмарів.

Турецька кухня Чорного моря також заснована на морепродуктах і має спільне коріння з кухнями балканських країн і навіть зі слов'янською кухнею.

Основними стравами цього регіону є: піде (турецька піца), риба, сухі боби (kuru fasulye – куру фасуле) та різноманітні сири.

Анатолійська та південно-східна турецька кухня відома своїми кебабами (м'ясо на грилі по-турецьки), культурою закусок мезе, спеціями та особливо десертами, включаючи знамениту баклаву/пахлаву.

Батьківщиною кебабу в горщику вважається Каппадокія – неземної краси регіону Туреччини. Наш гастрономічний та винний тур до Каппадокії познайомить вас з кухнею та винами регіону, з казковими «димарями фей» (високими конусоподібними скельними утвореннями), скельними храмами та монастирями. Політ на повітряній кулі, спілкування з виноробами та шеф-кухарями, ебру, найкращі готель та ресторани регіону – у нашій подорожі.

Серед цієї регіональної різноманітності багато елементів повторюються у традиційній турецькій їжі. Найголовніший із них – йогурт.

Йогурт з'явився з Центральної Азії та потрапив на Балкани і потім до Європи з тюркськими народами. Походження слова «йогурт» – від турецького дієслова yoğurmak – йогурмак, «місити». Турки використовують йогурт не як підсолоджений фруктовий напій, а як соус у солоних стравах. Турецький йогрут несолодкий, щільний та має кислотність. Так як з ним багато готують, у супермаркеті ви знайдете великі упаковки йогурту поряд із м'ясом та овочами.

Кебаб (Kebap) – це загальна назва страви, в якій м'ясо намазується навколо шампура та обсмажується на вугіллі. Є багато різновидів кебабів. Спочатку фарш складався з баранини або яловичини, але зараз ви також можете вибрати курку.

Денер (Döner) – відомий нам як шаурма. Це страва з дрібних шматочків м'яса, приправлена сумішшю місцевих трав та спецій suet, приготовлена на грилі вертикально.

Кефте (Köfte) – ми можемо сказати котлетки чи фрикадельки, але вони бувають різних форм. Основою köfte є фарш (зазвичай ягнятина або баранина), змішаний з крихтою хліба, рубаною цибулею та спеціями. Найпоширенішим варіантом є Izgara Köfte, де м'ясна суміш готується на грилі та подається із смаженим зеленим перцем, рубаною петрушкою, подрібненим сушеним червоним перцем та рисом чи хлібом.

Манти (Mantı) – це не просто турецькі пельмені або равіолі з йогуртом. Ця чудова турецька страва містить два основних інгредієнти: тісто і начинку, що складається з подрібненої яловичини або баранини, цибулі, солі та перцю.

Пілав (Pilav) – рис. У турецькій кухні дуже багато варіантів приготування рису, але найпростіший у приготуванні – sade pilav. Це звичайний рис, приготовлений у воді з вершковим або олією і маленькими макарони şehriye. Інші популярні різновиди - рис, приготовлений з баклажанами, нутом, м'ясом або шматочками печінки; і, звичайно, зі спеціями (кориця, перець, чебрець, кмин і навіть мигдаль).

Булгур Пілави (Bulgur Pilavı) – цей гарнір виглядає як рис, але насправді це пшениця. Найбільш поширений тип готується зі смаженою цибулею, зеленим перцем, томатною пастою та м'ятою.

Смажені овочі – смажені баклажани, зелений перець та цукіні з томатним соусом чи йогуртом. Часто в соусі чи йогурті є часник.

Мюджвер (Mücver) – основними інгредієнтами цієї популярної турецької страви є подрібнені кабачки, яйця та борошно. Дуже часто додають білий сир, зелену цибулю та м'яту. Його злегка обсмажують на рослинній або оливковій олії і подають гарячим як гарнір.

Джаджик (Cacık) – дуже освіжаюча суміш подрібнених огірків з розбавленим йогуртом, часником та м'ятою. У спекотний літній день деякі подають його з кубиками льоду, щоб зробити його ще більш освіжаючим.

У Туреччині можна легко бути вегетаріанцем, настільки смачна та різноманітна їхня овочева кухня. Важлива деталь у овочевих стравах – чи є у них м'ясо чи ні. Якщо блюдо готується без м'яса, воно називається zeytin yağlı – що означає приготування з оливковою олією. Ці види овочевих страв переважно подаються холодними.

Ось три добрі приклади турецьких овочевих страв zeytin yağlı:

• Япрак сарма (Yaprak Sarma) – загорнуте листя винограду з начинкою з рису, цибулі та спецій, таких як м'ята, смородина, перець та кориця.
• Долма (Dolma) – овочі (такі як свіжі чи сушені баклажани, перець, помідори чи цукіні), фаршировані сумішшю рису та цибулі з різними спеціями.
• Тазе фазуле (Taze Fasulye) – зелена квасоля, приготовлена з томатами та/або томатною пастою і, звичайно, цибулею.

Карніарик (Karnıyarık) – смажені баклажани з м'ясним фаршем, цибулею, петрушкою, часником та томатами. Обов'язково спробуйте цю страву під час гастротури до Стамбула. Ознака хороших баклажанів: темний колір шкірки не повинен залишатися на очищених частинах, а м'ясо не повинно бути занадто темним або сухим.

Лахмаджун (Lahmacun) - "турецька піца". Страва, схожа на піцу, з начинкою з дрібно рубленого м'яса та цибулі зі спеціями на тонкому листковому тісті. Його подають з помідорами, листям салату, петрушкою або руколою. Більшість людей вважають за краще видавлювати на нього лимон і скочувати в рулет, щоб було легше їсти. Лахмаджун з'явився ще в ранній сирійській кухні Леванта, а назва походить від арабського «тісто з м'ясом». Це популярна вулична їжа у Стамбулі.

Куруфасулі (Kurufasulye) - боби, які турки просто люблять. Страва може бути приготовлена з або без м'яса або навіть з пастирмою (pastırma) – висушеними пряними тонкими скибочками яловичини. Подається з рисом (sade pilav) та туршу (turşu – солоні огірки та квашена капуста). Ресторани навколо мечеті Сулеймані в Стамбулі славляться цією стравою.

Міцний чорний чай у Туреччині – це навіть не напій. Це головна ознака гостинності. Він подається на початку будь-якої розмови і часто пропонується наприкінці їжі. Його п'ють без солодощів, як у нас, у будь-який час дня чи навіть увечері. У середньому кожен турок споживає 1300 чашок чаю щорічно.

Чай п'ють замість кави на сніданок. Подають турецький чай у маленькій склянці тюльпаноподібної форми.

Турецька кавова культура настільки знаменита, що існує навіть всесвітній день турецької кави World Turkish Coffee Day. Він відзначається 5 грудня.

Ця кава відрізняється від нашої традиційної кави дуже дрібною помолом та технікою приготування, при якій у чашці залишається гущавина. При замовленні турецької кави потрібно вказати кількість цукру:

• якщо ви хочете кави без цукру, скажіть: sade,
• з невеликою кількістю цукру, скажіть: orta,
• з великою кількістю цукру, скажіть: şekerli.

Турецька кава подається зі склянкою води та шматочком лукуму. Вода освіжає ваші смакові рецептори, щоб ви могли ще більше насолодитися ароматом кави. Турки вважають свою каву делікатесом, а не чимось, що треба пити весь день.
Турецьку каву п'ють у кілька коротких ковтків акуратно, щоб вчасно зупинитися, і не випити гущавину на дні чашки.

Завдяки своєму унікальному смаку та традиційному оформленню, турецька кава була включена до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО у 2013 році.

Найкращий літній турецький напій. Це рідкий йогурт, виготовлений з йогурту з додаванням води та солі. Його подають холодним та свіжим. Якщо його зроблено самостійно, то довго не зберігається. Він продається у свіжому вигляді у кафе та ресторанах або у пластикових стаканчиках у продуктових магазинах та супермаркетах.

Традиційний місцевий напій для дегустації – боза, виготовлений із ферментованого проса з водою та цукром. Вважається, що він зміцнює сили та корисний для здоров'я. Подається з шапкою леблебі - це сушений, а потім підсмажений нут.

У Стамбулі, звичайно, варто знайти старовинний магазин Vefa Bozacısı (адреса: Mollahüsrev Mahallesi, Vefa Cd. No:66, 34134 Fatih) і спробувати бозу саме там, де її любив пити сам Кемаль Ататюрк.

У Стамбулі кожен магазин на розі (büfe) буде радий зробити вам свіжий сік. Популярні соки: апельсиновий сік (portakal suyu), гранатовий сік (nar suyu, від 8 лір за велику склянку).

Мій улюблений зимовий турецький напій. Якщо ви опинилися в Стамбулі взимку, спробуйте чудовий смак салепа, гарячого напою, приготованого з борошна з кореня гірської орхідеї (ятришник). Виглядає як молочний кисіль. Його наливають із позолочених самоварчиків і посипають корицею. Вважається лікувальним та збуджуючим засобом.

Так, Туреччина виготовляє вино. І навіть цілком непогане. Воно дорожче за іспанські або італійські через високі податки. Але якщо ви чи ваші друзі цікавляться винами, можна привезти пару зразків.

Рекомендуємо спочатку влаштувати сиро-винний тур – сходити на дегустацію у винний бар: спробувати кілька червоних, білих, рожевих та ігристих турецьких вин, подивитися, що п'ють місцеві та питати у сомельє порад.

Популярний турецький алкогольний напій міцністю 50-60%. Це виноградний дистилят із екстрактом насіння анісу. Специфічний смак.

Торгові марки Yeni rakı, Tekirdağ rakı та дорожча марка Altinbas. Раки є сенс купувати у Duty Free. Подають її зі склянкою холодної води і розбавляють у пропорції 60 на 40. Від чого рак стає молочним кольором.

Для першого знайомства з кухнею, історією та культурою Туреччини, безумовно, підходить наш винний та гастрономічний тур до Стамбула.

Розташований у протоці Босфор, Константинополь був місцем, де зустрічалися азіатська та європейська культури. Під час своєї могутності Візантійська імперія контролювала землі Середземномор'я, Північної Африки, Балкан, Кавказу та Близького Сходу.

Інгредієнти та кулінарні прийоми з усіх земель цієї великої імперії змішалися та перетворилися на візантійську кухню.

Основи візантійської кухні: оливкова олія, багато овочів (часник, цибуля, буряк, артишоки, спаржа, горох та нут, гриби). Серед страв були популярні супи, каші, пекли багато хліба.

У Візантії використовувалися як місцеві ароматичні трави (м'ята, лавровий лист, кріп, орегано, чебрець). Так і екзотичні спеції поки правителі Константинополя василевси контролювали середземноморську торгівлю спеціями.

З м'яса цінувалася дичина і птах, її могла їсти лише еліта: фазани, зайці. Люди простіше їли козлятину, свинину, яловичину. А на узбережжях – рибу.

Десерти з фруктів (айва, фініки, інжир, яблука, груші, цитрусові) та горіхів (фісташки та мигдаль) з молоком та медом. І багато тіста, випічки.

Коли османські турки вторглися до Константинополя у п'ятнадцятому столітті, султан Мехмет II був настільки вражений побаченим, що пощадив багато візантійських пам'яток і традицій міста. Турки були терпимі до християнства та іудаїзму. І рецепти та методи приготування візантійців – суміш грецьких, єврейських та вірменських традицій – були асимільовані на османську кухню.

Під час свого розквіту Османський султанат мав гедоністичну культуру. Тут цінувалося отримання насолоди від їжі, напоїв, музики, літератури, прекрасних предметів побуту.

Османські султани шукали задоволення у своїх гаремах та хамамах, а також на своїх кухнях. Кондитери розробляли все нові та нові солодощі. Кухарі – систематизували та покращували стародавні рецепти. Багато традиційних турецьких страв – результат праці османських кухарів.

У цей час у Стамбулі також почала розвиватися кавова культура.

Стамбул, столиця зростаючої імперії Османа, був популярним місцем для молодих і багатих європейців 19 століття. Місто на краю Європи було відповідною кінцевою точкою Гранд-туру – традиційної великої подорожі континентом, яку здійснювали молоді заможні англійці у 1800-х роках.

Цей пізнавальний та певною мірою гастрономічний тур до Туреччини вважався «школою життя» для аристократів. Це було також приводом, щоб хоч ненадовго уникнути задушливої манірності вікторіанської Англії і, так би мовити, звільнити свої пориви та фантазії під прикриттям анонімності в чужій країні. Базари та мечеті Стамбула уособлювали екзотику Сходу. А його ресторани, гареми та хамами обіцяли пуританам вікторіанської доби задоволення плоті.

Поява залізничної лінії, що з'єднує Стамбул із західноєвропейськими столицями на початку 19-го століття, призвела до масового туризму до Стамбула. Місто на Золотому Розі було кінцевою зупинкою легендарного Східного експресу, розкішного поїзда, який розпочинав свою подорож із паризького вокзалу Gare de l'Est.

Париж і Стамбул були імперськими столицями з величезним військовим та культурним впливом у розквіті їхньої слави. Обидва міста також були відомими центрами гастрономії.

Звичайно, Стамбул прекрасний у будь-яку пору року.
Весна у Стамбулі – час цвітіння магнолії та тюльпанів. У квітні навіть відбувається місячний фестиваль тюльпанів у Стамбулі. У травні килим із троянд укриває головні площі міста.

Найкомфортніші (але й популярні серед інших туристів) місяці: квітень, травень, червень, вересень. Погода прекрасна, але і ціни вищі, і людей більше.

Влітку – у липні та серпні – очікувано спекотно. Можна дослідити пляжі довкола Стамбула. З'їздити на Принцеві острови.

Зима у Стамбулі. Дуже рекомендуємо влаштувати собі винний гастротур у Стамбул саме у зимово-весняний період. Ціна на перельоти та проживання нижче. Арт-простори, джазові фестивалі та галереї мистецтва влаштовують класні заходи. Туристів менше і ви гуляєте містом з великим задоволенням. Можна насолоджуватися зимовими задоволеннями: хамамом, турецьким чаєм, кавою та салепом (особливий зимовий напій з кореня орхідеї).

І найголовніший аргумент для подорожі гедоністів та гастромандрівників – у Стамбулі взимку рибний сезон.

Вибирайте тур та поїхали з нами!