Гастрономічний тур
ЄЛЕГАНТНА
ЧОРНОГОРІЯ

Ми зустрічаємо вас в аеропорту Тівата. Цілуємо та обіймаємо.

Нас відразу оточують запахи ненаглядної Адріатики: лаванда, чебрець, жасмин, хвоя. І морські бризки.

І, звичайно, ми одразу їдемо обідати до моря. Паста з морепродуктами, восьминоги та мідії, кальмари та риба на грилі. Вино та сонце. І найсинє Адріатичне море!

Розкажу, як визначати у подорожах, які морепродукти місцеві та свіжовиловлені, а які – привізні заморожені.

Головні слова для підготовки до нашої подорожі:

• лангустини – шкампі (škaмпі)
• восьминіг – хоботниця (hobotnica)
• креветки – козиці (kozice)
• кальмари на грилі – лігні на спеку (lignje na zaru)
• мідії – мушле (mušlje)
• устриці – гостриці (ostrice)

Вчимо на практиці чорногорські назви риби та морепродуктів.

Після обіду відпочили та розслаблені, їдемо до нашого бутіка-готелю у Бока-Которській затоці. Він розташований у стародавньому моряцькому поселенні поряд із містом Котор. Тут жили відомі та багаті родини мореплавців та торговців.
Готель дивовижний. Його девіз: «Де про вас подбають». Так воно і є. Це справжній бутік-готель. Краса в деталях, турбота в дрібницях.

Тільки подивіться на їхні нагороди:

«Кращий готельний бренд у Чорногорії у 2018 році».

«Найкраща компанія в Південно-Східній Європі, що пропонує автентичні та вишукані бутік-готелі».

Господарі кажуть, що основна тема та натхнення цього готелю виникли з цитати відомого чорногорського владики та поета Петра II Петровича Негоша: «Хто на вершині гори стоїть на своєму, той бачить більше, ніж той, хто лишається на рівнині».

У нашому готелі затишок та тиша. Всього 15 номерів, відкритий басейн і SPA-центр з критим басейном, садом і рестораном з панорамним видом на затоку.
Сілимося, відпочиваємо та їдемо на дегустацію на кращу виноробню країни.
Власник Зоран розповідає: «Багато років тому у міському музеї ми натрапили на стару венеціанську земельну книгу 1753 року. І виявили, що територія нашого маєтку вже тоді була засаджена виноградниками. І ми зрозуміли, що нам треба робити.

Після багатьох років подорожей найкращими виноробнями Франції та Італії ми з моєю дружиною Горданою вирішили зробити щось для себе і всього регіону. Повернувшись із Лондона до рідного міста, ми посадили виноградники у нашому маєтку. Сьогодні у нас всього два гектари з міжнародними сортами винограду (Шираз, Мерло, Каберне Совіньйон, Гренаш, Шардоне) та один місцевий білий сорт Жижак (Žižak), схожий на дубровницький сорт Мальвазія. Виноградники розташовані в найкращій частині маєтку, з південною експозицією, з чудовим краєвидом на море».

Їхні вина з'явилися на ринку лише у 2014 році.

Але вже у 2021 році їхній Шардоні 2018 року завоювало срібну медаль на конкурсі Decanter World Wine Awards!

Мета власників виноробні – залишатися маленькими і робити вина тільки для Которської затоки та узбережжя, лише не більше 20 000 пляшок.
Нас з вами чекає прогулянка виноробнею, дегустація їхніх кращих зразків і моя перша докладна розповідь про чорногорські вина і про виноробство на Балканах. І закріплюємо практично.

Тут же спробуємо і справді гарну оливкову олію. Дві тисячі років тому, за часів Римської імперії, оливки почали вирощувати на околицях чорногорських міст Бар та Улцинь.

Розкажу, як вибирати, як читати етикетку, що означає кислотність оливкової олії. Чому гіркуватість не позначає «гіркість». Чому на олії екстра вірджин (extra virgin) можна готувати.

Перемикаємо картинку в мозку - все ми на відпочинку, на красивій Адріатиці.
А ввечері на нас чекає спільна вечеря. Каструльки з бузарою та ароматним чорним різотто з чорнилом каракатиці. Морський вовк і риба Святого Петра на грилі.

Багато сміху та радості від знайомства зі схожими на нас з вами людьми. Пригода почалася!

Ранок у нас почнеться зі сніданку і кави «око моря» - з видом на воду, що іскряться на сонці. Хочеться завмерти та вбирати кожною клітиною цей момент.

А нам уже сервірують різноманітний і вишуканий солодкий сніданок на терасі, солодощі та традиційну свіжу випічку.

І всередині дзвенить передчуття дивовижного дня, повного історій та знайомств.

Спочатку їдемо вивчати спадщину венеціанців. Палаци в бароко стилі і старі міста Бока-Которської бухти.

Почуємо дивовижні історії та дізнаємося, яке відношення до бухти малв знаменитий гроза морів, пірат Барбаросса.

Ви знали, що чорногорці діляться на 2 окремі типажі – горці та «бокелі»?

Бокелі – це корінні мешканці Бока-Которської затоки. Це люди моря, природжені моряки. Все їхнє життя, культура та історія пов'язані з мореплаванням.

Як розповідає Наталі, наш гід, закоханий у Чорногорію: «Колись кожна родина в бухті мала свій Mandrac – причал, док для човнів. Mandrac (або lukobran, mul, prostaniste) – споконвічна бокельська назва причалу. Марини з'явилися пізніше. Бокелі кажуть, що Mandrsacj для життя, а Marina – для насолоди, ілюзії».

Сьогодні ми дізнаємося про їхнє життя, часи правління та торгівлі з Венеціанською республікою.

Почнемо з прогулянки Котором - середньовічному місту-фортеці.

Старе місто Котора, оборонні споруди та навколишній район внутрішньої Которської затоки внесено до Списку Світової спадщини ЮНЕСКО ще 1979 року.
Побачимо «палати» – так у Которі називаються палаци почесних сімейств.

Побуваємо в церкві 12 століття, де проводяться і католицькі, і православні служби.
Побачимо венеціанські барельєфи, які дивом пережили 4 найсильніші землетруси.
І вирушимо до міста Пераст. Який називають містом мільйонерів та музеєм стилю бароко просто неба.

Заблукаємо серед палаців, церков 17 століття, будемо досліджувати його вулички і слухати дивовижні історії з минулого, коли цим узбережжям правила Венеціанська республіка.

Час пити «кафу» – кава по-чорногірськи. А разом з нею спробуємо традиційну насолоду моряків затоки, яку вони брали із собою у довгі плавання. Рецепт цього торта з горіхів і меду, що довго зберігається, придумали дружини моряків. Хрумка скоринка, смак меленого мигдалю, запах лимона та ванілі – добре звучить, правда?

Крещендо нашої культурної прогулянки стане поїздка на рукотворний острів, присвячений захисниці моряків та рибалок. За легендою, після аварії корабля рибалки з Пераста знайшли на морській скелі ікону Діви Марії з Христом і поклялися побудувати на цьому місці церкву. Острів створювали кілька століть із затоплених кораблів і спеціально привезеного каміння.

І на пізній обід та довгий відпочинок вирушаємо на устричну ферму. Нас чекає товариський господар, який покаже, як вирощуються делікатесні молюски на глибині від 7 до 28 метрів.

Це зовсім нешвидкий бізнес.

Їдять місцеві устриці лише на 3 рік життя, коли вони виростають до 6 см і набирають насичений смак. На смак, зростання та розвиток впливають солоність моря, глибина та температура води.

Устриці потребують багато праці. До досягнення харчової цінності устриці пересідають, перевертаються і перевіряються руками фермера до 25 раз.

Я розповім:

• чим відрізняються адріатичні устриці від устриць у Нормандії чи Японії,
• про устричний етикет,
• видах устриць з різних морів,
• історії перетворення їх з їжі бідняків на атрибут розкоші,
• про всі устричні міфи. Звідки взялися легенди, що устриці пищать і що їх можна їсти лише в місяці, в назві яких є буква Р,
• спробуємо вгадати, у чому більше калорій – у 100 г устриць чи 100 г мідій?

На обід господар нам влаштує устриці прямо з моря та рибу на грилі. Дізнаємося, як готувати мідії в соусі бузару (біле вино, часник, оливкова олія, петрушка, сухарна крихта). І, звичайно, знову дегустуємо та обговорюємо місцеве вино.
А ще у нього на фермі до наших послуг човен і каяк для найактивніших і найкомфортніших лежаків і гамак для тих з нас, хто захоче тотального релаксу біля води.

Беремо купальники – купатися тут також можна і навіть потрібно!

Тут ми «спіймаємо дзен». І зрозуміємо суть балканського стилю життя та слова «полако». Не поспішай. Не поспішай. Живи тут і зараз.

Увечері повертаємось до готелю. Програму закінчено на сьогодні. Але у вільному режимі, якщо у вас ще купа сил, поїдемо вечеряти та слухати вуличних музикантів у старий Котор чи «зависнемо» з аперитивом на нашій гарній терасі біля басейну.

Щодня у нас з вами історичні та культурні прогулянки та екскурсії поєднуються зі знайомством із товариськими місцевими жителями та релаксом у незвичайних місцях.

Вранці після сніданку їдемо гуляти до старої Будви.

Хто приїжджає сюди самостійно і переміщається маршрутом «апартаменти – пляж – піцерія», той бачить лише фасад найбільш відвідуваного літнього курорту Чорногорії.

Ми ж з вами пірнемо в історію та легенди Будви, якій вже понад 2500 років. І на її прикладі згадаємо історію сучасної цивілізації.

Одне із найстаріших міських поселень на Адріатиці. Його згадують ще грецький Софокл та римський автор Пліній Старший.

Природа щедро обдарувала цю місцевість красою та ідеальними умовами для людини. Тому покоління мешканців змінювали одне одного та перетиналися тут: іллірійці, фінікійці, греки, римляни. До тих пір, поки слов'яни не стали переважаючими в середні віки.

З крахом Римської імперії у 395 році та церковним розколом 1054 року Будва опинилася на кордоні між західною та східною Римськими імперіями – католицьким Римом та візантійським православним Константинополем.

Тому така цікава її історія. Історія перехрестя культур.

Дізнаємося, як створювалася візитна картка Чорногорії – чудовий острів-готель Свєті Стефан.

Як із тихого мирного селища на кількадесят мешканців у 1950-х роках югославський керівник Йосип Броз Тіто вирішив влаштувати престижний курорт. Як тут бували Софі Лорен та Юрій Гагарін, мільярдери, кінозірки, спортсмени та члени королівських сімей.

Після історичної прогулянки буде дуже доречно зайти в кондитерську та перепочити з кавою та тістечками.

Тому що потім ми вирушаємо до центру країни, до Скадарського озера. Там на нас чекає в гості родина рибалки. Плитимемо до їхнього будинку на човні, а потім базікати з господарем і ловити коропів, і готувати разом з господинею річковий обід, запікати форель і коропа.

Влаштуємо таке контрастне порівняння курортного узбережжя і зовсім іншого, справжнього сільського життя чорногорців.

Ми сприймаємо Чорногорію як морський курорт. Але насправді 90% її території – це гори.

Всього 40 хвилин від Будви – і ми вже зовсім в іншому вимірі. На Скадарському озері. Це найбільше озеро Балкан із прісною водою та один із найбільших національних парків Чорногорії.

У селищах біля озера та річки Црноєвич життя тече неквапливо і ніби не в 21 столітті. У районі Скадарського озера 20 монастирів, церков, сіл, фортець та священних пам'яток. Це озеро – свідок чорногорської історії із 11 століття.
Ми поринемо на човен з нашим новим приятелем – рибалкою, будемо плисти повз латаття, лілії та лотоси.

Тут мешкає 270 видів птахів. Якщо пощастить, зустрінемо символ озера – кучерявих пеліканів. Величезні красені (до 2,5 метра в розмаху крил і з дзьобом довжиною до 70 сантиметрів) розмножуються лише тут та охороняються природозахисниками.

Хазяйка будинку біля води вже чекає нас на сільський обід.

Будемо балакати про життя, готуватимемо форель (pastrmka), вугра (jegulja) і коропів (krap) на грилі. А може спробуємо і копчену уклейку (ukljeva) – автохтонну дрібну рибку Скадарського озера.

А ще є місцеві фрукти (Чорногорія відома своїми фруктами) та пити фруктові соки. Чорногорські господині у кожному селі варять соки з кизилу, чорниці, гранату.

Звичайно, пробуватимемо місцеву ракію (виноградний бренді, як чача) та вино.
І ввечері, які приємно втомилися від емоцій, історій і знайомств, повернемося до себе на море, в готель.

Сьогодні вирушимо в серце гір.

Пробувати спеціаліст чорногорської кухні, її культурну спадщину. І найкращий подарунок, який можна привезти звідси.

В Іспанії хамон, в Італії – прошутто, у Португалії – презунту, а в Чорногорії – пршут.

Ми їдемо в гості до історичного села Негуші поряд із Цетіньє, старою столицею Чорногорії.

Село відоме як місце народження династії Петровичів, яка правила з кінця 17 до початку 20 століття.

На нас чекає господар сушари – це виробництво, де роблять в'ялені свинячі стегенця, рецепт яких у цьому селі не змінюється вже тисячу років.

Особливий процес виготовлення негуської шинки вимагає морської солі з узбережжя Улцинь, яку глибоко втирають у м'ясо. Засолені стегенця кладуть шарами в чани на 2-3 тижні, їх іноді перевертають, щоб видалити сік, і знову солять. Після цього м'ясо промивають і пресують ще тиждень-два, щоб повністю стекла рідина. Осушені стегенця вішають у коптильню і коптять на букових дровах, що тліють, 30-40 днів. Заключний етап триває від 5 до 8 місяців. М'ясо велиться в кам'яних сушарках зі стінами завтовшки метр.

Порівняємо пршут з хамоном і прошутто і відчуємо різницю. Це один з тих продуктів, які дуже залежать від клімату. Негуші розташовані на висоті 900 метрів над рівнем моря серед скелястих та посушливих вапнякових гір. Тому тут специфічний мікроклімат, повітря гір поєднується з морським.

Тут же нам влаштують дегустацію інших місцевих спеціалістів: негуського сиру, меду, вина та знаменитого алкогольного напою ракію.

І вирушаємо до Цетини – старої королівської столиці Чорногорії.
Ми прогуляємося Цетиною, який виглядає зовсім інакше, ніж середньовічні фортеці Бока-Которської бухти.

Архітектура 18-19 століть, багато зелені. За правління короля Миколи тут збудували безліч посольств європейських держав, які надають йому сучасного вигляду.

Але головна наша точка тяжіння тут – Цетинський монастир. Він був побудований у 1701 році. І хоча турки кілька разів руйнували його, люди відбудовували його знову.

Цетинський монастир розташований біля підніжжя Орлиної скелі, де, як вважається, був замок Івана Црноєвича, засновника Цетіне.

У монастирі зберігаються мощі Петра Цетинського та частинка життєдайного хреста, привезеного з Єрусалиму. І одна з головних святинь християнського світу – Дісниця Іоанна Хрестителя. Нетлінна права рука, яку, згідно з Біблією, Іван Хреститель поклав на голову Ісуса Христа під час Хрещення.

Після духовної їжі вирушаємо знайомитися з їжею тілесною. У класичний м'ясний ресторан югославських часів де любить бувати прем'єр-міністр країни.
Неначе побуємо в Югославії 80-х років!

Коли я говорю «югославський ресторан», я маю на увазі особливий стиль сервісу та атмосферу.

Коли у нас з Андрієм був свій ресторан у сусідній Хорватії, ми спеціально вивчали традиції та роботу балканських офіціантів (Konobari). Це дорослі чоловіки, котрі по 20-30 років працюють в одному місці. Знають кожного гостя в обличчя, працюють із гідністю та почуттям гумору. Знають, який гість не проти пожартувати та поговорити про дітей, а з яким треба тримати шанобливу дистанцію. На Балканах до ресторану чи кафе часто ходять не тільки через кухню, але саме через «свого» конобаря.

Гірська чорногорська кухня – народна, проста та ситна. Якщо вибирати одне слово для опису мешканців гір – це буде слово м'ясоїди. У меню – м'ясо (ягнятина, свинина та телятина), сири та каймак, овочі, свіжоспечений кукурудзяний хліб, пироги з листкового тіста.

Тут нам приготують страву, заради якої місцеві жителі приїжджають із особливих приводів.

Ягнятина під сачем (Jagnjetina ispod sača). Це довго мляве соковите та ніжне м'ясо з картоплею та травами, в ньому немає специфічного запаху барана.

Побачимо самий традиційний посуд «сач». Страву накривають куполоподібною глиняною кришкою та засипають вугіллям зверху. М'ясо готується повільно у своїх соках.

Така страва замовляється заздалегідь і на кілька людей.

Модний зараз напрямок slow food («повільна їжа») багато в чому побудований на таких народних способах приготування.

Під таку особливу страву я підібрала й особливе вино.

Vranac Pro Corde – із сухих червоних чорногорських вин це моє улюблене та одне з найдостойніших дегустацій та обговорень.

Склад – 100% головний місцевий ґатунок Вранац. А Pro Corde перекладається як для серця. При його виробництві до традиційних мацерацій та вініфікацій додається спеціальна технологічна процедура, яка збільшує вміст проантоціанідинів, натурального інгредієнта виноградних кісточок. Він пов'язує вільні радикали і благотворно впливає на кардіоваскулярну систему людини.
Повнотіле вино глибокого темно-рубіново-червоного кольору. Яскраво виражений фруктовий аромат з переважанням ожини та вишні. Добре збалансоване вино з помітними танінами.

Pro Corde ідеально поєднується з хорошим стейком, смаженим ягняти, олениною, а також з темним птахом - зі смаженим гусем або качкою. І навіть із тунцем на грилі. Чудово поєднується з витриманими твердими сирами.

Так що дуже рекомендую його привезти з собою як хороший сувенір близьким.

За ці два дні ми глибоко познайомимося з культурою та життям горян. І, задоволені, повернемось до себе на узбережжі.

Одягаємо красиві легкі сукні для фотографування на яхті. І не забуваємо закинути купальники та сонцезахисний крем у сумки. Це наш морський день!

Як гарно він почнеться – у Тіваті сідаємо на катамаран і йдемо на інший берег Бока-Которської затоки.

Катамаран – це велика стійка двокорпусна яхта. Ідеальна для новачків у морі. На відміну від однокорпусних яхт катамаран не нахиляється на один борт при вітрі або хвилях.

Прибуваємо до середземноморського ресторану зі своїм яхтовим причалом за ще одного бутік-готелю, реновованого з венеціанського лазарета 18 століття.
Тут на нас чекає відомий шеф-кухар, спеціаліст з морепродуктів.

Вивчатимемо багатства Адріатичного моря: від анчоусів та сардинок до барабульки, доради та тунця, від восьминогів до кальмарів. Навчимося вибирати рибу та морепродукти та готувати середземноморський обід.

Обідаємо і знову дегустуємо найкращі білі та ігристі вина.

А потім повертаємось на нашу яхту і йдемо на гарний пляж на півострові Луштіца, оточений оливковими гаями. Входить до переліку кількох найкращих пляжів країни.
Його прозвали Президентським, тому що Тіто, керівник Югославії, обрав цю бухту як свій приватний пляж.

Сюди можна дістатися тільки морем (сушею дуже складно).

Пляж із білої дрібної гальки і без піску, тому вода чиста та прозора. Добре обладнаний шезлонгами із парасольками, місцями для перевдягання, туалетами, є автоматизовані душі з розпилювачем, рибні ресторани та тераси з напоями.

Купаємось і розслабляємося тут пару годин. І повертаємось назад до нас у готель на яхті. Просекко та фрукти, музика і танці!