Гастрономічний тур
ОСТРОВИ
САН-ТОМЕ
ТА ПРИНСІПІ

Беріть небагато речей — ми летимо влітку! Список необхідних речей ми роздамо всім заздалегідь.

Зустрічаємо вас вранці в аеропорту Лісабона (усі прилітають самостійно напередодні та ночують у Лісабоні). Знайомимося, обіймаємося та вирушаємо на посадку на прямий рейс до островів.

У літаку вивчимо кілька простих слів португальською: «Bom dia» (доброго ранку), «Ola» (привіт) і «Obrigado» (дякую). Вони нам знадобляться.

Через кілька годин крила літака нахиляться до злітної смуги. Ми побачимо гори, яким мільйони років, прикрашені дикими, медово-жовтими піщаними пляжами, немов останній чистий і незайманий шматочок раю на планеті.

Увечері прилітаємо на головний острів Сан-Томе. Поселяємося в атмосферному музеї-готелі.

Це будинок-музей-ресторан і готель із видом на ліс, присвячений місцевому поету-модерністу, який називав себе «сином Сан-Томе й онуком Анголи».
 
Африканські автентичні номери та джунглі навколо.

Там на нас уже чекає перша чудова спільна вечеря з острівною кухнею та вином. Місцева кухня — це поєднання африканських, португальських та креольських мотивів у одній тарілці.

Кухня Сан-Томе і Принсіпі базується на свіжих, простих місцевих інгредієнтах, що відображають тропічний клімат архіпелагу.

Основні продукти — це фрукти, риба та морепродукти. Острови оточені Атлантичним океаном, тому тунець, барракуда та краби дуже популярні, їх часто готують на грилі або тушкують.

Маніока, дуже універсальний коренеплід, використовується в таких стравах, як фунге — різновид поленти — та інших подібних стравах.

Тропічні фрукти, зокрема плоди хлібного дерева, папайю, ананас, банан і манго, використовуються як у солодких, так і в солоних стравах.

Какао використовують у багатьох традиційних рецептах, зокрема в какао-соусах. Адже Сан-Томе і Принсіпі є одним із найбільших світових виробників какао преміум-якості.

Ми почнемо знайомитися з острівною кухнею вже під час першої вечері. І, звісно ж, португальські вина!

Багато сміху та радості від знайомства з людьми, схожими на нас із вами. Пригода розпочалася!
 
Розповім вам трохи про острови.

Сан-Томе і Принсіпі — друга за розміром острівна держава в Африці, що складається з 2 великих островів і десятка дрібних у Гвінейській затоці, за 300 км від західного узбережжя Центральної Африки.

Острови Сан-Томе і Принсіпі називають «Островами в центрі світу», оскільки вони розташовані на екваторі, дуже близько до Гринвіцького меридіана. Гвінейська затока — це місце, де перетинаються екватор (0º широти) і Гринвіцький меридіан (0º довготи).

Тут середньорічна температура повітря становить +29 °C, а вода в океані, наче в басейні, має температуру 25–28 °C.

Схід сонця — близько 5:30 ранку, а о 6 вечора вже темно. Оскільки острови знаходяться на екваторі, цей час залишається незмінним протягом усього року.

Колишня колонія Португалії, спокійна і католицька. Розмовляють португальською мовою. Час відрізняється від центральноєвропейського всього на дві години. Якщо у Варшаві чи Відні 2 години дня, то на Сан-Томе 12 дня.

Населення Сан-Томе і Принсіпі — це всього 240 254 особи. Складається з форро (нащадків європейських іммігрантів та поневолених африканців) та анголарес (нащадків колишніх ангольських рабів, які зазнали корабельної аварії біля берегів Сан-Томе у 1540 році). Тому культура регіону значною мірою перебуває під впливом португальської та африканської культур.

Рівень грамотності в Сан-Томе високий; освіта безкоштовна до 12-го класу, і більшість людей її здобувають. У школі учні вивчають французьку та англійську мови.
 
Сюди приїжджає всього 30 тисяч туристів на рік — так мало! Тут — незаймана природна краса, зокрема тропічні ліси, вулканічні вершини, відокремлені пляжі та виняткове біорізноманіття.

Тут панує африканська бідність, але португальська ввічливість і відкритість. Місцеві жителі посміхаються і щиро хочуть вам допомогти. Тут майже немає злочинності. Католицьке виховання.

Острови називають Шоколадними островами через виробництво високоякісного какао.

Какао-рослину вперше завезли з Бразилії на острови Принсіпі та Сан-Томе приблизно в 1822 році. Звідти вона поширилася в Нігерію та Гану. До 1908 року Сан-Томе став найбільшим у світі виробником какао і заслужив свою назву «Шоколадні острови».

У період свого «золотого століття» острови виробляли 35 000 тонн на рік; зараз цей показник скоротився до 3000 тонн. Какао та шоколад тут вважаються одними з найкращих у світі і тепер є потенційно прибутковою продукцією невеликих крафтових підприємств, що користується попитом у сфері повільної, справедливої торгівлі.

А ще їх називають «африканськими Галапагосами» — через унікальну кількість ендемічних птахів і риб, морських черепах. ЮНЕСКО оголосило весь острів Принсіпі біосферним заповідником ще у 2012 році.
 
Відвідувати острови можна цілий рік, але найкраще — у більш сухі періоди: з грудня по лютий та з червня по вересень. У ці місяці зазвичай більш стабільна погода, що робить їх ідеальними для вивчення островів, активного відпочинку на природі та відпочинку на пляжах.

Острови були безлюдними до їхнього відкриття португальськими дослідниками близько 1470 року.

Португальці заснували цукрові плантації та завезли африканських рабів з материка, перетворивши острови на важливий перевалочний пункт для работоргівлі. Також було завезено каву та какао, що зробило Сан-Томе одним із головних світових виробників какао.

Праця рабів дозволила португальській еліті продавати найприбутковіший і найякісніший у світі сорт какао.

Рабство було скасовано в африканських колоніях Португалії в 1869 році, хоча життя більшості африканського населення острова не надто покращилося.

Через трохи більше століття, у 1975 році, Сан-Томе і Принсіпі здобуло незалежність від Португалії, що стало кульмінацією руху, який серйозно розпочався наприкінці 1950-х років; відтоді країна залишається однією з найстабільніших демократій на африканському континенті.
 
Останні п’ять століть економіка Сан-Томе і Принсіпі міцно оберталася навколо плантацій, португальської колоніальної експлуатації та работоргівлі. Але після здобуття країною незалежності у 1975 році уряд не впорався з управлінням плантаціями, що призвело до їхнього занепаду. У результаті сьогодні екваторіальні джунглі усіяні руїнами колоніальних палаців, оточеними барвистими нетрями, де мешкають працівники кооперативів з вирощування какао та кави.

Наразі річний ВВП на душу населення становить менше 1400 доларів, а 50 % населення — це молоді люди віком до 16 років.

Важливо, що країна — це стабільна мирна багатопартійна демократія (на відміну від багатьох країн Африки).

У 21 столітті тут зробили ставку на какао — зараз це основне джерело доходу країни — та на сталий екологічний туризм. До країни прийшли інвестори й потроху будують екологічні красиві готелі.

Ми з вами побуваємо в цих нових готелях і побачимо, які зміни відбуваються на островах.

Після смачного та незвичайного сніданку вирушаємо вивчати історію кави.

Ми відвідаємо кавову плантацію, розташовану в гірському селі, де є школа, в якій навчається понад сто дітей, та невеликий музей кави з екскурсіями — сорт арабіка дуже добре росте на висоті 600 метрів над рівнем моря.

Їдемо в саме серце виробництва кави, яке зберігає в собі історії минулої епохи і тепер є домівкою для Музею кави, розташованого в відреставрованому складському приміщенні. На власні очі побачимо життя колонізаторів і плантаторів, як у «Рабині Ізаурі», експонати, що розповідають про історію кави на острові — від походження кавових зерен до чашок гарячої кави, якою насолоджуються в усьому світі.

Сьогодні ми почуємо зворушливу розповідь про непросту історію країни, побудованої на рабовласництві.

Важливо зрозуміти, що таке «росас» — стародавні колоніальні плантації, переважно какао та кави, які відігравали ключову роль в економіці та соціальній структурі архіпелагу в період португальської колонізації.

Ці сільськогосподарські комплекси, збудовані переважно між XIX і XX століттями, були задумані як самодостатні «фермерські міста» і, крім плантацій, включали адміністративні будівлі, житло для робітників, школи, лікарні та іншу інфраструктуру.
 
Португальське слово «roça» означає «плантація» або «ферма» і стосується саме цих великих сільськогосподарських угідь, що функціонували в умовах майже феодальної системи. Вони, як правило, були організовані у дві основні зони: житлову та адміністративну, де розташовувалися будинки власників або управителів, зазвичай у будівлях колоніального стилю.

Часто це були елегантні й монументальні будівлі, що відображали економічну міць плантацій. Крім того, існувала сільськогосподарська та житлова зона для робітників, яка включала поля для вирощування какао, кави та інших культур, а також житло для робітників, які спочатку були переважно рабами або найманими робітниками з інших португальських колоній, таких як Кабо-Верде, Ангола та Мозамбік.

Життя на плантаціях було суворо ієрархічним і дуже важким, особливо для робітників. Після скасування рабства в 1875 році багато хто з них залишився прив’язаним до цих плантацій за контрактами, що надавали їм лише незначні права. Плантації Росас були ізольовані від решти островів, що ускладнювало робітникам отримання кращих умов життя або від’їзд з плантацій.

Після здобуття Сан-Томе і Принсіпі незалежності в 1975 році багато кавових плантацій було націоналізовано та перерозподілено, а інші занепали через брак ресурсів для утримання та підвищення ефективності виробництва.
 
Вони є важливою частиною культурної спадщини Сан-Томе і Принсіпі та свідчать про складні колоніальні, економічні та соціальні відносини, які сформували історію архіпелагу. Вони символізують стійкість та історію місцевого населення і нагадують про суворі умови, в яких жили робітники в колоніальний період.

Сьогодні багато з них перебувають у занедбаному стані або частково зруйновані. Однак деякі були відреставровані та перетворені на туристичні об’єкти, що сьогодні пропонують відвідувачам проживання, ресторани та екскурсії.

Незважаючи на рабовласницьку історію, місцеві жителі не озлоблені, а навпаки — добрі та неквапливі.

Одна з головних переваг Сан-Томе і Принсіпі — відсутність етнічних, племінних чи релігійних конфліктів. Кажуть, що англійські та французькі колонізатори нажили ворогів, а португальці — дітей!

Бачити, як граються й сміються діти, і наскільки прості, добрі та щасливі люди (навіть у важких умовах), неймовірно зворушливо.

Ми побачимо, що Сан-Томе і Принсіпі — небагата країна. Тут бракує доріг та інфраструктури, і вона постійно залежить від міжнародних пожертв та благодійності. Але тут у достатку свіжі фрукти, м’ясо, риба та вода, оскільки ці острови — справжній природний рай, який забезпечує все необхідне.
 
Сьогодні вивчаємо «Leve Leve» — неофіційний девіз країни, що означає «не поспішай» або «повільно, повільно». Він уособлює місцевий неквапливий, безтурботний і розслаблений спосіб життя та часто використовується як привітання або м’яке нагадування про те, що до справ потрібно підходити легко й без поспіху.

На обід у нас сьогодні найсвіжіші морепродукти на грилі в елегантному ресторані при одному з найкрасивіших готелів на острові.

Якість обслуговування тут підтверджена численними відгуками: привітний, компетентний і уважний персонал. Кухня також вирізняється дуже високим рівнем і пропонує стильні сучасні інтерпретації поєднання місцевої та португальської кухні островів — наприклад, різотто з бамією, оладки з морських равликів та страви зі свинини й молюсків — а також традиційні страви, такі як паста та піца. Широкий вибір свіжих фруктів, випічки та соків, а також гарячі страви та чудова кава.

Після обіду відвідаємо серце міста — місцевий ринок. Побачимо й почуємо звуки, запахи та барви місцевого життя. Що продають, як продають, хто і як купує та які продукти: екзотичні фрукти й овочі, рибу та морепродукти.
 
Рибалки привезли підноси з тунцем, тарпоном (риба з роду мегалоп), різною рифовою рибою, дорадо або ваху (колюча пеламіда з роду скумбрієвих) або навіть іноді синім марліном, від яких ще пахне сіллю та морським вітром. За ними йдуть фермери, які пропонують корені маніоки, зелені банани, райські зерна, папайю та хлібне дерево, складені в дерев’яні миски.

А ще є перець чилі, його одразу помічаєш.

Невеликі гірки перців малагета, розміром не більше нігтя великого пальця, виблискують, наче крихітні дорогоцінні камені, у ранковому світлі; деякі зелені, інші помаранчеві, а найстигліші мають насичений, небезпечний червоний колір; на вигляд вони нешкідливі, але це не так.

Перець чилі малагета належить до виду Capsicum frutescens.
Багато століть тому португальські кораблі перетинали Атлантику, перевозячи насіння, спеції та рослини між континентами.

Перець чилі потрапив з Америки до Африки цими торговими шляхами, знаходячи нові місця зростання там, де дозволяв клімат. Вулканічні ґрунти Гвінейської затоки виявилися ідеальними для вирощування рослин.

Незабаром ці крихітні перчики стали частиною повсякденної кухні португаломовних країн Африки: Анголи, Мозамбіку, Кабо-Верде та островів Сан-Томе і Принсіпі.
 
Вони приїхали як іноземці, але залишилися місцевими жителями.

Потім прогуляємося столицею острова. Побачимо площу Незалежності та Президентський палац, форт, який перетворився на музей, та культурний центр із місцевими товарами.

Кафедральний собор Сан-Томе, також відомий як Собор Богоматері Благодаті, — це прекрасний храм із двома шпилями та архітектурою в португальському колоніальному стилі. Збудований у XV столітті португальським лицарем Альваро Каміньєю, фасад собору досить простий, хоча всередині за вівтарем, виконаним із португальської азулежу, ховається красиве панно з синьої керамічної плитки.

Побачимо, як насправді живуть тут люди.

Сьогодні виселяємося з першого готелю. А після обіду заселимося в пляжний курорт.

А поки що розпочнемо ранок зі сніданку з місцевими напоями з тропічних фруктів: манго, папайя та гуава.

Але головні напої островів — чудова кава та какао.

Сьогодні ми їдемо в гості до італійця Клаудіо Коралло, виробника шоколаду, який став легендою в цьому регіоні. На своїх плантаціях у Нова-Мока та Террейро-Велью він вирощує какао та виробляє один із найцікавіших преміальних сортів шоколаду у світі.

Клаудіо Коралло, який народився у Флоренції в 1951 році, виробляє найдивовижніший у світі шоколад. Його коріння італійське, але душа його роботи глибоко екзотична.

Переїхавши до Заїру у віці 23 років із дипломом у галузі тропічної агрономії, Клаудіо Коралло сьогодні має понад 40-річний досвід у виробництві кави та шоколаду, набутий в Африці.
 
На початку 1990-х років він вирушив на острови Сан-Томе та Принсіпі. Тут його робота розподілена між двома плантаціями: Террейро Велью на Принсіпі, де вирощують какао, каву сорту «Ліберіка» та перець; та Нова Мока на Сан-Томе, де проводяться експерименти з вирощування різних сортів кави.

Клаудіо — єдиний у світі виробник, який відстежує свій шоколад від плантації до готової плитки, використовуючи виключно ручний процес. Його можна вважати справжнім експертом з шоколаду. Його мета — розкрити та підкреслити ароматичну чистоту вирощеного ним какао, не намагаючись змінити, спотворити чи стандартизувати його протягом усього виробничого ланцюга. Надзвичайна ретельність, з якою він підходить до обрізки рослин, збору врожаю, ферментації, сушіння і, нарешті, обсмажування, сприяє створенню какао-бобів, що втілюють у собі життя й аромат щойно зібраних плодів.

Клаудіо каже: «Я закохався в запах какао і хотів будь-що-будь його закарбувати. Я пам’ятаю, як прокидався посеред ночі від цього аромату, я любив його і досі люблю, і в якийсь момент я ним настільки захопився, що з головою поринув у світ какао».

Вас вразить, як Клаудіо присвятив роки пошуку ідеальних умов для вирощування какао-бобів і зменшення їхньої природної гіркоти.
 
Ми почнемо з дегустації сирих какао-бобів, після чого спробуємо зразки готового шоколаду, де ви дійсно зможете помітити, наскільки м’якші та ніжніші ці боби порівняно зі звичайними.

Його плитки, що містять від 60 до 100 відсотків какао, настільки смачні, що не потрібно додавати молочні продукти чи ваніль. Деякі з цих чудових плиток, до складу яких можуть входити імбир, зерна арабіки, апельсинова цедра або соковитий ізюм, вимочений протягом кількох місяців у його домашньому спирті з какао-м’якоті, вже надходять у невеликі магазини класу «люкс» у Європі, США та Японії. Щоб повірити в їхній смак, треба їх скуштувати!

Усі шоколадні цукерки виготовлені з найчистіших інгредієнтів, і оскільки до них не додається молоко, всі вони є натуральними веганськими продуктами.

Більше того, у своєму маєтку Террейро Велью в Принсіпі Клаудіо Коралло також має перегінний апарат посеред дикої природи, який використовує для створення унікального й елегантного какао-спирту. Це чудовий напій, а також несподіваний інгредієнт в одному з його рецептів шоколаду — смачному «Убріке», що складається з 70% какао та родзинок, настояних на спирті з какао-м’якоті.
 
Більше того, для нас влаштують приватний майстер-клас із виготовлення шоколаду, де ви зможете взяти безпосередню участь у процесі перетворення какао-бобів на шоколадну плитку. Від подрібнення обсмажених бобів до змішування їх із цукром і формування — це дивовижний практичний досвід, який дозволить вам глибше познайомитися з цим культовим продуктом островів.

На обід їдемо в місце, де скуштуємо arroz doce com peixe frito — страву, що поєднує солодкий рис зі смаженою рибою, яка демонструє універсальність місцевої кухні у поєднанні контрастних смаків. Рис готується з кокосовим молоком і цукром, і його солодкість створює чудовий контраст із хрусткою текстурою та ароматом смаженої риби.

Або Cozido santomense, ще одна традиційна страва, що являє собою своєрідне рагу зі свинини та яловичини з овочами, такими як солодка картопля, маніока та плантайн. Її часто готують у великому казані, даючи інгредієнтам можливість повільно змішуватися та створюючи особливо насичений, багатий смак.

А з десертів — bolo de banana — пиріг із стиглих бананів, приготований із вершковим кокосовим молоком, — або pudim de leite, молочний пудинг, схожий на карамельний пудинг, але з додаванням тропічних ароматів, таких як ваніль.
 
Кухня Сан-Томе і Принсіпі — це справжній плавильний котел культурних впливів. У колоніальний період португальці завезли інгредієнти та методи приготування їжі, які змішалися з африканськими кулінарними традиціями, а також із традиціями поневолених людей, привезених із сусідніх регіонів. Це призвело до появи унікальної кухні, що майстерно поєднує спеції, місцеві інгредієнти та європейські впливи.

Кухня цих островів є невід’ємною частиною їхньої культурної самобутності: кожна страва розповідає свою історію, кожен інгредієнт відображає багатство місцевого біорізноманіття, а кожен прийом їжі — це можливість поділитися традиціями та смаками, поєднуючи колоніальне минуле країни та африканську спадщину.

А після обіду поселяємося в нашому пляжному курорті на території, оточеній пишною рослинністю та екваторіальним лісом. Ми живемо в бунгало з видом на море. До наших послуг — приватний пляж, безкоштовне користування каяками, сапбордами, сноркелінг у найчистішій воді.

Екваторіальні води навколо Сан-Томе і Принсіпі теплі й прозорі, рясніють тропічними рибами.
 
Вечеряємо в готелі всі разом, продовжуючи знайомитися з дивовижною місцевою кухнею. Кухня ресторану — страви сантомської кухні з французьким акцентом — славиться на Сан-Томе і Принсіпі. Щодня тут подають свіжі фрукти та овочі, вирощені на власній землі або придбані на місцевих ринках, а також рибу, яку щодня закуповують у рибалок у Сантані.

Сьогодні вирушаємо на острівець Ролаш, через який проходить екватор. Побачимо мангрові ліси річки Маланса та інші природоохоронні території регіону.

Цілий день проведемо на Ilhéu das Rolas — острові, розташованому на нульовій точці, там, де Гринвіч перетинається з екватором. Тут постійно мешкає близько 200 осіб.

Коли прибудемо до так званої «нульової точки» (Marco Zero), нас вразять краєвиди на острівець Ролаш і південну частину острова Сан-Томе. Зелень дерев зливається з блакиттю води та неба, а все це супроводжується співом птахів. Це мирне й дуже приємне місце.

Постоїмо біля Монумента Екватора, невеликого пам’ятника, що позначає проходження екватора через Ільєу-даш-Ролаш. Його було споруджено у 1936 році.

У нас буде достатньо часу, щоб скупатися й насолодитися теплою водою на пляжах. Але не чекайте облаштованого пляжу, тут немає душових, нічого, тільки море й трохи піску. Зате такий блакитний колір води ви не забудете.

І помилуємося дерев’яними виробами — безліччю масок і невеликих скульптур — у продавців.

Пообідаємо в кафе на пляжі — найсвіжішою рибою з традиційними гарнірами за столиками з видом на пляж, звісно.

А поки що їхатимемо на джипах, вкотре переконаємося, що Сан-Томе — не для тих, хто шукає all inclusive та люкс-шезлонги. Це справжня Африка — дика, зелена, спекотна та контрастна. Країна подобається всім, хто любить справжні подорожі без прикрас, природу та пригоди!
 
Краса тут неймовірна, але поруч — глибока бідність. Дерев’яні халупи, багато з яких без світла, собаки бродять вулицями. Але гарні діти завзято посміхаються, а дорослі хочуть нам допомогти.

Побачимо нескінченні кокосові пальми, величезні плантації для виробництва пальмової олії та просто неймовірні пляжі.

Дорога з півночі на південь — це окремий трилер: дві години серпантинів, ям і краєвидів, від яких перехоплює подих. Уздовж шляху — пляжі з роману письменника Соуза Тавареша «Екватор», маленькі рибальські села, де діти махають руками, а життя вирує.

Це справжня Африка, але цілком безпечна. Люди щирі, час плине повільно, хоч сонце й сідає вже близько шостої вечора.

Ой, сьогодні насичений день!

Ми їдемо на південь у одне особливе місце, де зосереджені культура, історія, самобутність та колорит острова.

У старий будинок плантатора, який придбав і відреставрував Жуан Карлос Сільва, найвідоміший шеф-кухар острова. Це своєрідний гостьовий будинок, розташований у лісі, з рестораном, який пропонує так багато всього і, на відміну від більшості інших закладів, подає страви місцевої кухні в дещо вишуканішому стилі, схожому на ресторан високої кухні.

Такий підхід може здатися тут безглуздим, і в більшості ресторанів він суперечив би кулінарній, культурній та соціальній структурі країни, але тут він має сенс завдяки роботі Жоао Карлоша Сілви.

Уродженець Сан-Томе і Принсіпі, він є шеф-кухарем і телеведучим, найбільш відомим завдяки своєму телешоу про африканську кухню та культуру «Na Roça com os Tachos».

Він здобув популярність на світовій кулінарній сцені завдяки своїй майстерності у поєднанні традиційних африканських інгредієнтів і технік з новаторським, художнім підходом (він вивчав мистецтво та літературу в Європі).
 
Його роботи не лише підкреслюють традиції його рідної землі, а й популяризують культурну спадщину Африки загалом, демонструючи світові важливість і красу його африканських коренів у кулінарії.

«Na Roça com os Tachos» — це набагато більше, ніж просто кулінарне шоу. Зняте на відновленій ним плантації в Сан-Томе, воно поєднує в собі кухню, мистецтво та пейзажі. У кожному епізоді Сілва презентує рецепти з використанням місцевих інгредієнтів, таких як какао, кокос, свіжа риба, пальмова олія та багато інших природних ресурсів його землі.

Окрім приготування їжі, він розповідає історії, пояснює культурне значення кожної страви та ділиться анекдотами про історію острова та його мешканців. Цей формат виявився дуже популярним серед глядачів не лише завдяки якості рецептів, а й завдяки здатності Сілви привертати увагу до таких питань, як сталий розвиток, ефективне використання місцевих ресурсів та африканська культурна самобутність.

Саме це ми відчуємо, готуючи разом із ним, а потім сидячи за одним із столиків у його ресторані й милуючись густою рослинністю навколо та людьми, які працюють на відкритій кухні на великій терасі.
 
Ми разом приготуємо калулу — одну з найвідоміших страв Сан-Томе і Принсіпі, яка являє собою рагу з риби або м’яса з овочами та листям маніоки. Її заправляють пальмовою олією, місцевими спеціями, а іноді навіть какао, що надає їй дуже характерного смаку. Ця страва символізує поєднання африканських і португальських впливів, поєднання місцевих інгредієнтів із традиційними методами приготування.

Або максіпомбо, схоже на смажену сарганову рибу, як закуску, або мольо но фого — чудову страву з тунця.

Або ось ще ідеї шеф-кухаря:
• Смажений хлібний плід з куркумою
• Хлібний плід на грилі з солоним рибним соусом
• Апельсинова фарофа з борошном з маніоки
• Арахісові оладки з борошном з маніоки
• Фіоте з оливковою пастою та сиром
• Омлет Мікоко
• Фейжоада у стилі «мода да терра»
• Калулу з бананом і рисовою полентою
• Десерт із зеленої папаї з сиром Сан-Жорже
• П’яний банан із шоколадом Клаудіо Коралло
• Кокос із куркумою
 
Вам сподобається куштувати незвичайні поєднання шоколаду та пікантних страв, починаючи зі шматочка дикого перцю, шоколаду та імбиру в поєднанні з ковтком португальського червоного вина.

Свіжа риба дня подається з імбиром та червоною цибулею, запеченим бананом, манго та маракуєю. Або спробуйте восьминога з гострою арахісовою пастою та бананом, фаршированим сиром і беконом.

Сілва також творить дива, виготовляючи борошно з таро, маніоки, солодкої картоплі, гарбуза та горіхів, вміло використовуючи ці продукти для випічки хліба.

У час, коли кулінарія стає дедалі глобальнішою й експериментальнішою, Жоао Карлош Сілва — це справжній голос, здатний поєднувати традиції та сучасність, приділяючи особливу увагу своїй культурній та природній спадщині. Його відданість кухні, культурі та навколишньому середовищу Сан-Томе зробила його набагато більшим, ніж просто шеф-кухарем, — справжнім культурним послом Африки.

Сьогодні — день відкриттів. Ми на власні очі побачимо, як вирощують спеції, які ми використовуємо вдома на кухні.

Спочатку поїдемо на плантацію ванілі. Вона сертифікована як органічна та працює за агролісомеліоративною системою.

Тут вирощують ваніль, яка росте поруч із куркумою, імбиром, корицею, лемонграсом та безліччю інших місцевих спецій.

Куркума, імбир, лемонграс, листя міко (Ocimum gratissimum) та дикий перець (Piper guineense) широко використовуються в місцевій кухні.

Крім того, на фермі вирощують такі фрукти, як папая, гуава, маракуйя, пітанга та кахаманга.

Ваніль — безперечно, найскладніша культура: для отримання стручків найвищої якості потрібен постійний догляд цілий рік.
 
Ми не зможемо втриматися, щоб не скупити тут усе, що виготовлено вручну: ваніль, спеції, солодощі з тропічними фруктами, алкогольні напої та натуральне мило на основі кокосової олії.

Потім завітаємо на фабрику органічної кокосової олії. Як у фільмі!

Тут виробляють виняткове 100% органічне кокосове масло холодного віджиму.

Острови Сан-Томе і Принсіпі настільки малі (1001 км²), що часто їх не видно на картах світу. Однак вони займають вигідне положення на перетині екватора та Гринвіцького меридіана.

З моменту свого відкриття в 1470 році ці родючі землі вулканічного походження, багаті на мінерали та мікроелементи, значно збільшили виробництво цукрової тростини, какао, кави та, звісно ж… кокосів!

Сьогодні кокосові гаї займають кілька тисяч гектарів, де щодня збирають урожай кокосів. Надзвичайна стійкість кокосових пальм до примх клімату дозволяє їм самовідтворюватися, коли кокоси, що впали, самі проростають у ґрунті.
 
Під час поїздки до Сан-Томе і Принсіпі у 2014 році французький агроном Гійом Тауффліб був вражений видом тисяч занедбаних кокосових пальм. Гійом разом із партнерами заснував фабрику кокосової олії з метою відновлення кокосових пальм, збереження їхнього біорізноманіття та участі в економічному розвитку острова.

Фабрика співпрацює з групою фермерів, з якими налагодила справедливі закупівельні ціни, зручну логістику та довгострокові зобов’язання.

Як виготовляють кокосову олію?

Волокна, що захищають і прикрашають кокоси, видаляють, після чого кокоси розбивають вручну. Потім м’якоть подрібнюють і зневоднюють за суворо контрольованої температури. Олію видобувають методом холодного пресування з використанням тонкого шнека, що дозволяє зберегти смак і корисні властивості та отримати олію найвищого сорту. Усі аналізи якості проводяться в міжнародних лабораторіях, акредитованих COFRAC.

Тут нічого не викидають — із відходів шкаралупи та волокон отримують побічні продукти: тертий кокос і кокосове борошно.
 
Кокосова олія цього бренду здобула золоту медаль на міжнародному конкурсі «Олії світу» в Парижі.

А потім вирушаємо на обід у гості до нашої подруги Ліжії. Вона — лідерка місцевої громади, дитяча футбольна тренерка та власниця ресторанчика прямо на пляжі. Вона приготує нам рибу прямо з води.

Ми побачимо, як рибалки витягують свій улов, а потім почуємо шипіння та потріскування риби, що стикається з полум’ям. Кулінарна спадщина острова ґрунтується на мистецтві простого, але чудового приготування їжі. Запрошення поділитися їжею з місцевими — це справжнє свято смаку та історій. Тут панує атмосфера уповільнення темпу життя та насолоди його простотою, яку може запропонувати острівне життя.

Ліжія запропонує нам місцеве пиво без етикетки та розповість легенду, чому воно не має розпізнавальних знаків. Вміст алкоголю в ньому коливається від 5 до 10 відсотків залежно від партії та дати варіння, але воно завжди міцне.
 
І два місцеві напої: віньо де пальма — вино, виготовлене з соку пальм, яке популярне як аперитив і як супровід до страв, та алкогольний напій із соку цукрової тростини, який місцеві жителі називають качарамба.

Після обіду будемо купатися на найчистішому пляжі. А потім повернемося до готелю на вечерю.

Після смачного сніданку та ранкового купання в океані ми виселяємося з готелю й їдемо до аеропорту Нуно Хав’єр для реєстрації за 1 годину до вильоту 40-хвилинного рейсу легкого літака місцевої авіакомпанії STP на острів Принсіпі.

Приземляючись, ми відчуємо неймовірну атмосферу пригод: внизу відкриється панорама вкритих джунглями вулканів у стилі «Парку Юрського періоду», і ми почнемо зниження до злітно-посадкової смуги, вкритої червоною землею.

Ми прибуваємо до крихітного аеропорту Принсіпі — скромної будівлі, що притулилася серед чагарників. У хатинці терміналу аеропорту витає багатообіцяючий аромат зігрітого сонцем манго та жасмину.

Після прибуття їдемо поселятися в найкрасивіший готель на острові.

Поїздка до готелю пролягатиме ґрунтовою дорогою, оточеною непрохідними джунглями.

На Принсіпі всього кілька кілометрів асфальту, більша частина якого не витримала частих проливних дощів і перетворилася на брудні стежки.

Прямо по дорозі можна зупинити машину, щоб зірвати плоди какао з дерев.
 
По дорозі ми з вами побачимо невеликі плантації папаї. Жінки, деякі з немовлятами, прив’язаними до пояса, несуть на головах кошики з бананами або щойно випраний у струмку одяг.

Маленькі чорні свині риються під скромними дерев’яними будиночками, а собаки відпочивають на дорозі, піднімаючись, щоб привітати машини, що проїжджають.

Тут немає жодних ознак туризму; ми з вами на краю Африки.

Але у 2010 році життя острова змінилося. Південноафриканський мільярдер, технологічний підприємець і космонавт Марк Шаттлворт закохався в цей острів і вклав гроші, побудувавши кілька готелів та екокурортів. Він інвестував 100 мільйонів доларів у 4 екопроєкти та став найбільшим роботодавцем у країні, впроваджуючи модель туризму з низьким впливом на довкілля, яка приносить користь економіці, місцевій громаді та навколишньому середовищу.

Ми з вами будемо жити в його найкрасивішому готелі на острові.

Курорт Bom Bom Island Resort розташований на північному краю острова. З його солом’яними бунгало, що виходять на два білосніжні пляжі, та дерев’яним настилом, що звивається до крихітного острівця, де ресторан розташований над блискучим рифом, він має чарівність карибського відокремленого куточка.
 
Тут розташовані два чудові пляжі: Прайя-де-Коко з щільним піском, що ідеально підходить для пробіжок, та Прайя-Ріта, яка чудово підходить для купання та снорклінгу.

Комплекс Bom Bom пропонує 18 бунгало зі солом'яними дахами, які органічно вписуються в пишні тропічні сади та побудовані з використанням місцевих матеріалів. У кожному номері є великі зручні ліжка, кондиціонер і стельові вентилятори для забезпечення спокійного нічного сну, а також ванна кімната з сучасними зручностями.

Але на відміну від інших курортів світу, тут більше нічого немає: ні водних видів спорту, ні пристані для яхт, ні розкішних спа-салонів, лише низка безлюдних пляжів у формі півмісяця, що перемежуються крутими мисами, зарослими джунглями.

Пізні вечори тут особливі: насолоджуйтеся заходом сонця в затишному барі або на терасі, поки щосили лунає спів птахів.

А ввечері нас чекає екзотична вечеря в ресторані курорту.
 
Наш курорт самостійно вирощує овочі та фрукти. На їхньому городі бамія, ямс, солодка картопля та «черепашачий лист» — різновид тропічного салату — ростуть поруч із помідорами, морквою та баклажанами. У навколишньому лісі ростуть імбир, чорний перець, стручки ванілі та квіти іланг-ілангу.

У ресторані Bom Bom ми зможемо скуштувати більшість цих «суперпродуктів», які підкоряються природному циклу пір року, а не людським апетитам. Меню Bom Bom завжди просте, тропічне й африканське. У особливі дні або просто під час відливу столики розставляють на пляжі

Скуштуємо рибний тартар і рибу під соусом із маракуї та ванілі. Вина, що подаються в ресторані, поставляються з Португалії та Південної Африки. Тут немає вишуканих імпортних продуктів, але це компенсується неймовірним розмаїттям місцевих фруктів і овочів, представлених у буйстві яскравих кольорів. М’який і ніжний свіжоспечений хліб подається до кожного прийому їжі — від сніданку «шведський стіл» до обіду та вечері за меню, що поєднує португальські, кабовердійські та острівні страви. Розтоплений шоколад із какао-бобів, вирощених на сусідній органічній плантації какао Roca Sundy, який використовується у випічці та як приправа до сніданку, — це рідке золото. Кава виробляється менш ніж за 200 кілометрів звідси, у Сан-Томе.
 
У фермерському магазині продається кокосова олія холодного віджиму, а також продукція какао-плантації HBD — не лише чудовий органічний шоколад, а й какао-оцет та «мед», виготовлений із білого слизу, що оточує какао-боби.

Чим же острів Принсіпі унікальний?

У 2006 році експедиція National Geographic виявила тут 60 нових видів риб, у тому числі 10, абсолютно невідомих науці.

Ізольований від впливу континентів, острів зберіг унікальне біорізноманіття — його тропічні ліси можуть похвалитися більшою кількістю ендемічних видів на квадратну милю, ніж Галапагоські острови чи будь-яке інше місце на Землі, — і з 2012 року він у повному обсязі визнаний біосферним заповідником ЮНЕСКО.

Майже щодня хоча б раз іде дощ, тому ліси тут такі пишні.

Багатство природи настільки велике, що ми не можемо перетнути навіть половину острова — у густих лісах неможливо пройти, тому деякі райони залишаються недослідженими.

Зверніть увагу на африканських сірих папуг, зелених голубів Сан-Томе та шпаків Принсіпі, яких можна почути й побачити, коли вони летять на нічліг на дерева. На заході сонця величезні кажани змінюють птахів у небі, пікіруючи вниз у лісовий полог.

Серед лісової зелені ми побачимо, як золотисті ткачі Принсіпі будують свої хитромудрі гнізда, помітимо дроздів Дорна, що полюють на комах у кронах дерев, і захопимося дорогоцінним блиском зимородка Принсіпі, що пролітає повз. Жоден із цих видів більше ніде на Землі не зустрічається.

Снідаємо, намагаючись запам’ятати назви неймовірних фруктів.

Мата-бала, хака, каха-манга, сапе-сапе, ізакенте, фрута-пао, макекі, мікоко — це лише деякі з екзотичних фруктів, які дарує земля Принсіпі, а також велика кількість бананів, маракуї, ананасів, пальмової олії, кокоса та какао.

Оскільки завданням проєкту є працевлаштування місцевих жителів, у готелі майже весь персонал складається з місцевих мешканців, які мають мало досвіду роботи в готелях класу «люкс». Тому обслуговування може бути повільним. Але привітність персоналу компенсує невимушене ставлення. Ми не чекаємо на першокласний сервіс і самі теж розслабляємося.

І вирушаємо знайомитися з крихітним і таким неймовірним островом Прінсіпі.

Столиця острова, Санто-Антоніо, занесена до Книги рекордів Гіннеса як найменша столиця у світі. Тут мешкає 9000 осіб, переважно фермери та рибалки. Більшість людей тут ходять пішки або їздять на велосипедах, а магазинів майже немає — лише один банк і один супермаркет

Багато частин острова виглядають так, ніби зійшли прямо з екрану кінофільму, а знаменита бухта Байя-даш-Агульяш на Принсіпі могла б стати місцем дії у «Парку Юрського періоду». Ця ідилічна «бухта шпилів» славиться безліччю фонолітових веж, густими джунглями та мальовничим тропічним пляжем.
 
Віддаленість цього архіпелагу допомогла зберегти його пишну, багату на біорізноманіття дику природу — безперечно, одна з головних переваг цього місця. На Сан-Томе і Принсіпі мешкає більше ендемічних видів на квадратну милю, ніж на Галапагоських островах. Види розвивалися в повній ізоляції протягом 30 мільйонів років; небо усіяне понад 25 ендемічними видами птахів і 25 ендемічними видами метеликів, а море рясніє китоподібними та рідкісними тропічними рибами.

Піднімається пара після недавньої зливи, а ранкове сонячне світло відбивається від гребенів хвиль, сріблясто переплетених косяками сардинел, що пливуть по їхніх хвилях. Кокоси з глухим стуком падають навколо нас, а квіти бегонії повільно закручуються по спіралі. Це родючий, безкрайній ліс, настільки живий, що ви практично чуєте, як піднімається сік по стовбурах.

Ось вам містичний факт: на острові Прінсіпі прийнято ховати плаценту новонародженого під стовбуром дерева, щоб у кожного був свій власний, шанований ним ліс. Ліс шанується, а вирубка дерева вважається святотатством — це переконання закріплено в законі.

Ми побачимо невеликі й неймовірно мальовничі рибальські селища, де чоловіки, сидячи на своїх човнах-пірогах, встановлювали сітки, а жінки розкладали солону летючу рибу на стелажах, а свині рилися під кокосовими пальмами. Це місце здасться абсолютно відірваним від будь-якого іншого світу.
 
А на обід ми прибуваємо до колишнього будинку плантатора.

Ось вам ще один дивовижний факт: саме на цьому місці, у цьому будинку довели теорію відносності Ейнштейна.

У 1919 році відомий британський астрофізик сер Артур Стенлі Еддінгтон вирушив на острів Принсіпі, щоб знайти ідеальне місце для спостереження за передбаченим сонячним затемненням. Еддінгтон сподівався зафіксувати зміщення зоряного світла під дією сонячної гравітації, тим самим довівши перевагу фізичної моделі Ейнштейна над моделлю Ньютона. Затемнення було необхідним, оскільки це був би єдиний випадок, коли він міг би спостерігати світло, не затулене Сонцем. Він знайшов ідеальне місце саме тут.

Але повернімося до обіду.

Обід нам подадуть у відреставрованій будівлі плантаторського будинку XVIII і XIX століть, який колись був найбільшою на острові плантацією какао. Ресторан відомий тим, що поєднує в собі найкращі традиції африканської, португальської та місцевої кухні. Страви часто прикрашають їстівними квітами, зібраними вручну в плантаційних садах — такий стиль подачі підносить місцеві інгредієнти до рівня вишуканої кухні.
 
Будинок розташований у самому серці тропічного лісу й оточений тропічними рослинами, деревами, банановими, ананасовими та какао-плантаціями.

Навпроти розташована фабрика з виробництва какао та інші невеликі старі будівлі. Roça — одне з тих місць, де почуваєшся як вдома. Тут подають смачну місцеву їжу.

І оскільки ми перебуваємо прямо на плантації какао, ми знову будемо дегустувати шоколад у всіх його проявах. І зверніть увагу — чому шоколад Príncipe має інший смак?

Острів Принсіпі відрізняється від більшості інших місць у світі шоколаду.

Менший за розміром. Більш дикий. Менше обумовлений інфраструктурою і більше — ритмом самого тропічного лісу.

Тут какао вирощується переважно в агролісомеліоративних системах під ярусами тінистих дерев, які захищають біорізноманіття та здоров’я ґрунту.

Це має величезне значення для смаку.

Какао, вирощене повільно в тіні, розвивається по-іншому. Цукри дозрівають поступово. Кислотність стає м’якшою та збалансованішою. Ароматична складність наростає з часом.

Для розуміння цього не потрібне технічне пояснення. Ви відразу відчуєте його смак.

На острові Прінсіпі шоколад відчувається ближчим до свого первісного походження.

Сьогодні день відпочинку. Довго спимо, потім снідаємо та відпочиваємо на пляжах. На острові Прінсіпі пляжі наче зійшли з листівки. Один із них — пляж Прайя-Банана — у 1991 році використовувався в рекламі рому «Barcardi».

Сьогодні ми відчуємо душу острова. Це спокій, дикі пляжі, кава, какао, кокоси, черепахи й атмосфера, що повністю перезавантажує мозок.

Обідуємо в Белу-Монте — приголомшливо відреставрованому плантаційному будинку, який його власники з любов’ю перетворили на готель. Це одна з шести плантацій, що входять до першого об’єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в Сан-Томе і Принсіпі, внесеного до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в липні 2026 року.

Бело-Монте, невелика плантація, заснована в 1920-х роках у північно-східній частині острова Принсіпі, занепала після здобуття незалежності, але нещодавно відродилася як селище та природний курорт. З готелю Roça Belo Monte відкривається вид на тропічний ліс і Гвінейську затоку, а до знаменитого пляжу Банана-Біч, знайомого багатьом за рекламою Bacardi 1991 року, можна дійти пішки за кілька хвилин.

Шеф-кухар ресторану Belo Monte дотримується принципу «від ферми до столу».

Тут готують смажену рибу, восьминога з вареним бананом, фейжоаду та різні варіанти обобо — наваристого рагу, у якому часто використовують пальмову олію та місцеві спеції.
 
Обобо заслуговує на особливу увагу, оскільки ця страва найнаочніше демонструє, як Сан-Томе і Принсіпі розташовані між Африкою, Португалією та рештою атлантичного світу. За своєю суттю, обобо — це наваристе рагу, часто на основі риби або овочів, загущене пальмовою олією та приправлене місцевими спеціями, які колись подорожували торговими шляхами, що з’єднували Західну Африку, Близький Схід та Південну Америку. На острові Принсіпі у кожного кухаря є свій, трохи відмінний від інших, варіант обобо

А ввечері, якщо пощастить, вирушимо дивитися на черепах.

Чи знаєте ви, що існує всього сім видів морських черепах, і п’ять із них запливають на територію Сан-Томе і Принсіпі?

На обох островах для відкладання яєць мешкають чотири види черепах: оливкова ридлі, зелена, бісса та шкіряста черепаха.

З листопада по березень велика кількість зелених черепах, бісс і шкірястих черепах припливають на пляжі Принсіпі, щоб відкласти яйця. Неурядова організація Tatô Association допомагає відстежувати гнізда та захищає їх від диких собак і крабів.
 
Якщо нам пощастить, ми зможемо побачити, як вони відкладають яйця або як вилуплюються дитинчата.

Спостереження за черепахами на Сан-Томе і Принсіпі є особливо цінним, оскільки це дуже рідкісний досвід.

Під покровом темряви можна спостерігати, як черепахи виходять на берег і відкладають яйця. Оскільки інкубаційний період триває близько двох місяців, саме наприкінці січня є шанс побачити, як маленькі черепашата прямують до океану.

Місцеві професійні захисники черепашат, якщо пощастить, підведуть нас до так званих «ледачих» черепашат — тих, які не можуть вибратися з-під піску після вилуплення. Вони проведуть контрольоване випускання, що дозволить спостерігати, як маленькі створіння біжать до мілководдя. Приємно, що ми з вами допоможемо малюкам уникнути нападу канюків, диких свиней та собак, які постійно стежать за ними.

Зранку снідаємо, купаємося в теплому чистому океані та пакуємо валізи, наповнені шоколадом, ваніллю, кавою та спеціями.

Вирушаємо на заключний обід у найпрестижнішому місці на острові.

Масштаб і дизайн цього видатного ресторану з солом’яним дахом більше нагадують Південно-Східну Азію, ніж Західну Африку, усі будівельні матеріали екологічно чисті та місцеві.

Цей готель був спроектований французьким архітектором Дідьє Лефором (який також був відповідальним за проект готелю The Datai Langkawi, виконаного в подібному стилі), і це зразок шику джунглів у найкращому його прояві — елегантність, що органічно вписується в навколишнє середовище. Він побудований у 2017 році командою балійських майстрів-будівельників.

Архітектор був удостоєний премії Prix de Versailles 2019 року за дизайн ресторану, відзначеного «за виняткову архітектуру та дизайн у контексті сталого розвитку» в Африці. Ресторан нагадує гігантського звивистого безхребетного, повністю збудованого з індонезійського бамбука та відкритого з обох кінців, щоб пропускати прохолодний морський бриз.
 
Більшість страв на обід — свіжі, здобуті в океані та на органічній фермі готелю. Спробуємо, наприклад, севіче з барракуди в «тигровому молоці» та хот-дог з восьминогами, або гарбузовий суп, смажену жовтохвосту ставриду, гаспачо із зеленим перцем, закуски у стилі фалафеля та рибне рагу мокека, приготоване з місцевими травами мікоко, а завершимо трапезу пирогом із маніоки та домашнім морозивом з лемонграсом — просто смакота.

Після обіду їдемо в аеропорт і летимо на головний острів. Прінсіпі — це одне з тих місць, куди з моменту зльоту зі злітної смуги починаєш сподіватися повернутися. З головного острова Сан-Томе ввечері вилітаємо всі разом до Лісабона. Здається, що розлучитися один з одним і з шоколадними островами неможливо. За ці 10 днів ми проживемо тут ціле окреме тропічне життя. Цілуємося й ненадовго прощаємося. До нових пригод у гастротурах!